Найсильніша людина міста навчається у Національному гірничому університеті.

Із  Центральної Азії, а вірніше, з Таджикистану, приїхав до Дніпропетровська  Хуршед  Тилабов. Він став студентом Національного гірничого університету і відразу завоював авторитет серед однокурсників. Однак його помітили зовсім не через хвацьку силу. Про спортивні досягнення молодого таджика мало хто навіть здогадувався. Хуршед вирізнявся з-поміж ровесників успішним навчанням, вихованістю, скромністю, чемністю, що в наші дні, на жаль,  не так часто зустрічається.  А напередодні Нового року аудиторіями гірничого пронеслася звістка – Хуршед став чемпіоном серед борців міста! Наш кореспондент зустрівся з тепер уже відомим у обласному центрі чемпіоном .

–Хуршеде, розкажи, будь-ласка, як ти, на другому році навчання в НГУ, втер носа усім борцям Дніпропетровська? Коли взагалі почав займатися спортом?

–У  десятому класі я разом з товаришем потрапив  до одного зі спортивних клубів Таджикистану. Усе сподобалося відразу і вже через три місяці я посів третє місце на республіканських змаганнях зі східних видів боротьби! Однак  займався нерегулярно і лише у Дніпропетровську став серйозно тренуватися у Федерації бойового самбо, у спортивному клубі «Патріот». У гірничому університеті моїм улюбленим  тренером став викладач кафедри фізичного виховання  Геннадій Мізін, і я увійшов до збірної команди НГУ з дзюдо.

–Як усе це ти встигаєш поєднувати з навчанням?

–Так сталося, що я навчався у Душанбе, у Президентському ліцеї для обдарованих дітей, і  там нас навчили бути організованими, грамотно розподіляти кожну хвилину. Вільно спілкуюся англійською, персидською, узбецькою, російською мовами, нині залюбки вивчаю українську. Завдяки набутій дисципліні за тиждень до початку зимової сесії склав усі заліки й іспити…

–Оце молодець! Хто з викладачів сподобався тобі як лектор, наставник?

–Я зустрів тут багато гарних людей. Постійно відчуваю щирість і допомогу з боку керівництва університету. Мені надзвичайно багато допомагав у навчанні з гірничої справи Олексій Євгенович Григор’єв. Він напрочуд розумна і хороша людина. Також з вдячністю запам’ятаю  і  професора  Олену Олександрівну Сдвижкову, яка викладає у нас математику. А ще у мене є справжній товариш Олександр Первушин. Ми живемо з ним в одному гуртожитку і він залюбки допомагав мені на перших порах освоїтися, влитися у студентський колектив, розумів, як мені непросто знаходитися далеко від рідних місць.

–Ти сумуєш за домом?

–Звичайно, хіба можна не сумувати за батьківщиною? Я можу поїхати до своєї родини, мами, братів і  сестер лише раз на рік. А у нас там дуже гарно. Я звик до гір, до відомого на весь світ Паміру…

–Якщо не помиляюся, мало не 100 відсотків території  твоєї батьківщини  займають гори. Очевидно, тому вибір навчання випав саме на наш гірничий?

–І так, і ні. Мій рідний дядько успішно працює на золоторудному комбінаті, раніше бував він і у Кривому Розі, тож він підказав, що в НГУ навчатися найкраще. Надра нашої маленької країни мають майже всі корисні копалини таблиці Д.Менделєєва. Вся складність полягає у їх видобутку, нестачі хорошої техніки, обладнання, спеціалістів.

–Але ж ти і навчаєшся тут, щоб допомогти країні підняти економіку, зробити країну щасливішою?

–Звичайно, моїх земляків у гірничому небагато, лише шість чоловік. Однак ми допомагаємо один одному, підтримуємо, стараємося успішно навчатися і мріємо якнайшвидше повернутися хорошими фахівцями на батьківщину.

–Тож хай вам щастить!