«ЙОГО ЗАБРАВ ДО СЕБЕ БОГ, МОЖЛИВО, ТОМУ ЩО ЙОМУ БУВ ПОТРІБЕН 

ХОРОШИЙ РЕГЕНТ ДЛЯ ЯНГОЛЬСЬКОГО ХОРУ…» 

Надійшла страшна, гірка звістка: мого друга, доброї, шляхетної людини, талановитого музиканта від Бога, відомого хорового диригента, композитора, харизматичного викладача Дніпровської Консерваторії, заслуженого діяча мистецтв України, керівника багатьох вокальних колективів Дніпра, багатолітнього художнього керівника вокального чоловічого ансамбля «Обертон» НГУ Олександра Переверзєва більше немає на світі. 27 квітня вранці, через 5 хвилин перебування на операційному столі в Київському кардіоцентрі ім. Амосова, зупинилося його бідне, зболене серце. Вночі його везли до Києва на реанімобілі дружина і донька, медсестра підтримувала крапельницями фізичний стан. Він був дуже слабий, але при пам яті і дуже мріяв доїхати до рятівного Києва, вірив у всесильність знаменитої лікарні. Він давно скаржився на болі в серці - робота хормейстера вельми нервова, складна, емоційно виснажлива. Два місяці тому він уже бував тут на діагностуванні, у нього знайшли розшарування (расслоение) сердечної аорти і рекомендували невідкладно зробити операцію. Для цього потрібна була сума в 24 тисячі доларів. Він повернувся зі столиці сумний і пригнічений, сказав:"Мені ніколи не знайти таких грошей"... Як все це боляче, неправильно, несправедливо. Людина, тяжко прогарувавши все життя, не може собі дозволити оперативного лікування! 

Всі його знали в місті. Існував термін “хори Переверзєва” або “капеллм Переверзєва” – хор «Юність» ДДУ, «капелла «Струни серця» ДДУ, хорова капела ім. Ромена Ролана Придніпровської залізниці, вокальний чоловічий ансамбль «Обертон» НГУ та інші – на них стоїть знак якості Маестро Переверзєва. 

На повідомлення про страшний діагноз – розрив сердечної аорти - відгукнулися учні, коллеги, друзі родини Переверзєвих, люди налсилали коштина операцію та лікування. Втім, уже вранці 27 квітня дочка маестро Марійка написала: «тато пішов, усім дякую, грошей більше не треба». Олександр Переверзєв був закоханий у музику і хоровий спів, піклувався про пам’ять видатних музикантів — для цього створив проект “Незабутні корифеї Дніпропетровщини”. Тепер у цьому списку і його ім’я. 

Прощавай, любий, вірний, незамінний Друже! Ти так любив життя, та понад усе Ти любив музику і їй одній служив. У Тебе була така чутлива душа, Ти був таким чуйним до людей, своїх численних учнів, учениць, хористок, хористів. Я дякую Тобі за нашу ніжну дружбу, яка бере початок ген-ген, ще з далеких 1980-х і яка з роками тільки міцнішала. Ти поклав на музику добрий десяток моїх віршів, так народилися пісні, з якими ми гастролювали Україною, і які співали різні хорові колективи. Серед них "Гімн українському тризубу", який мав успіх, де б його не виконували твої хори. А зовсім недавно, на вечорі пам яті Миколи Шпака, Ти подарував мені ноти нової пісні на мій вірш "Осінні люди". А тиждень тому повідомив, що вже розучив її з хористами капелли. Дякую тобі за нову пісню, дорогий Сашо! Я вже ніколи не почую її під твоїм камертоном. Ще кілька днів тому ми жартували у фейсбуці, обмінювалися смс-ками, гіфами, а ти нарікав на нездоров я і підвищену температуру. Є думка, що треба було везти тебе одразу на операцію, або не везти взагалі. Але, напевне, родина не мала для операції достатньо коштів, і все ж доклала той максимум зусиль, щоб врятувати життя близької людини. Я все думаю, чому сталася ця трагедія з 67-літнім чоловіком? Можливо, ти по дорозі сконцентрувався на одній -єдиній фразі:"Боже, тільки б дістатися операційного столу, тільки б доїхати!" А, може, треба було молитися:"Господи, дай мені ще трішки пожити!" А ти так мало попросив! І, здавалося, що шанс в Тебе, бодай крихітний, таки був. Надія ж бо вмирає останньою! Так, ти доїхав, дістався, і на столі розлабився психологічно, віддавши себе на волю іменитих ескулапів. Чи то далека дорога розструсила твоє втомлене серденько і воно більше не витримало напруги, важелезної напруги життя? Воно стало для тебе вже непосильним тягарем. А ще згадалося, як ти любив Львів, українську народну і класичну музику, як Ти відстоював і захищав в культурі все українське… 

Відспівування відбулося 29 квітня в неділю о 9.30. в Свято-Преображенському соборі. Зійшлися легендарні "переверзєвські хори" від малих діточок до сивих ветеранів, серед них були і «обертонівці». Це був справді вселенський плач, на який Олександр заслужив... 

Отець Ярослав сказав слова, які запали в душу кожному, і трішечки втішили присутніх. Знаєте, що він сказав? «ЙОГО ЗАБРАВ ДО СЕБЕ БОГ, МОЖЛИВО, ТОМУ ЩО ЙОМУ БУВ ПОТРІБЕН ХОРОШИЙ РЕГЕНТ ДЛЯ ЯНГОЛЬСЬКОГО ХОРУ». 

А на Запорізькому цвинтарі ми провели свого друга гучними аплодистиментами, дякуючи Артистові і Маестро за його життя і яскраву творчість. Царство небесне і вічний спокій! Тобі!