До вашої уваги розповідь студентки першого курсу НГУ Ксенії Калистої про історика й талановиту людину Івана Даниловича Литвинова, що свідчить про нове творче і небайдуже поповнення лав студентів Гірничого. 

– Шлях до істини завжди тернистий, наповнений випробуваннями та болем, але справжня мудрість полягає в розумінні багатогранності нашого життя, стрижнем якого має бути доброта. Цю мудрість мав доцент кафедри історії та політичної теорії НГУ, кандидат економічних наук Іван Данилович Литвинов, якому мало б виповнитися сто років у грудні цього року. 

Народився Іван 7 грудня 1917 році у простій робітничій родині. З дитинства виявляв хист до мистецтва, багато читав, малював, грав на музичних інструментах. Закінчив семирічку, а згодом фельдшерську школу, після чого був запрошений до Ленінграда для подальшого навчання. 

Але доля розпорядилася інакше: Іван Данилович став учасником фінської війни. Холод, шум вибухів та перестрілок, страх і сотні ранених, закривавлених солдатів – через все це пройшов молодий фельдшер, який приймав людський біль як власний. За словами самого Івана Даниловича, найстрашнішим для нього самого було почуття безсилля, неспроможності врятувати життя людини, молодого бійця, чиї очі молили про спасіння. Що ж, медицина не завжди всесильна. Жахливо споглядати на кінець життя людини, яка ще навіть не починала жити. Але незважаючи на криваві події фінської, а згодом і Вітчизняної війни, Іван Данилович пройшов цей шлях героїчно, мужньо, не втративши своєї людяності й доброти. За спиною бійця знаходилась зброя, але в серці палала любов до всього живого. Іван Данилович має багато нагород, медалей та орденів, серед яких є: медаль «За відвагу», орден Червоної зірки, орден Вітчизняної війни, медаль «За бойові заслуги», орден Богдана Хмельницького та інші. 

Після війни Іван Данилович пішов навчатися на історичний факультет, адже був небайдужим до історії світу і рідної країни, а через п’ять років після закінчення університету захистив кандидатську дисертацію. За його авторством виходили методичні розробки та наукові праці, що підтверджує той факт, що Іван Данилович був дуже здібним учнем, який жадав нових знань й ділився ними з іншими.

Іван Данилович викладав у Кіровоградському педагогічному інституті, згодом читав лекції з політичної економіки в Національному гірничому університеті та у Національній металургійній академії України в рідному місті. Студенти поважали свого викладача, могли навіть попросити поради, довіряючи досвіду свого наставника. Литвинов ставився до своїх студентів з повагою, завжди залишався відвертим, щедрим і відкритим. 

Іван Данилович був людиною непересічною, навіть геніальною в своєму різноманітті, яке так легко поєднувалося в його особі. Він з дитинства малював, писав вірші, згодом виготовляв колоритні скульптури з дерева, сам робив макети пістолів та іншої зброї. Маючи велике добре серце, яскравий розум та тверде слово, Іван Данилович не брав ні копійки за свою творчу працю, всі свої вироби дарував з чистосердечною щедрістю. Свою колекцію бюстів гетьманів України добродушно подарував Національному гірничому університету, в якому працював доволі тривалий час. Десятки будинків близьких людей, друзів та просто знайомих прикрашають самобутні витвори мистецтва, які належать рукам талановитого творця. 

Івана Даниловича був дійсно прикладом гармонійної, мудрої людини, яка знайшла своє місце в житті. Всі справи цього чоловіка були щирими, наповнені добротою й людяністю, яка стала гімном його життя. Іван Данилович не терпів лицемірства та брехні, вважав, що людина має залишатися людиною за будь-яких обставин й ніяких винятків не може бути.

Іван Данилович все життя пізнавав світ, в якому жив. Навчався сам, а потім навчав інших, саме такі вчителі повинні мати право передавати освіту майбутнім поколінням. Він самостійно вивчив латинську мову, зробив переклад найвідомішого гімну студентів під назвою «Gaudeamus», який потім був схвалений кафедрою. Також читав трактати мовою оригіналу, деякі перекладав. Вирізьбив багато скульптур історичних постатей та деяких філософів, в юнацтві брав участь в розкопках й навіть був консультантом історичного музею ім. Д. Яворницького. Через все життя проніс любов до історії, грав на музичних інструментах, писав до газет та журналів. Завжди був учасником творчих заходів, самодіяльності, знаходився поряд зі своїми студентами та колегами, не відділяючи себе стіною гордості.

Не вистачить слів, щоб розповісти про всі заслуги Івана Даниловича Литвинова. Головне, що він дарував тепло всім, хто знаходився поруч, своїм життям і справами, щирим серцем і добротою показав світу, яким має бути вчитель, батько, чоловік, друг, людина.