Виповнилося 22 роки з часу виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану. Цій даті було присвячене чергове засідання військово-історичного клубу ім. капітана Андрія Грязнова НГУ.

«Афганська війна не має дня перемоги, але її закінчення, як і будь-якої війни – це свято. Щорічне засідання клубу, присвячене даті виведення радянських військ з Афганістану, навчає розуміти весь трагізм участі в цій війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч», - такими словами відкрив засідання клубу його голова підполковник у відставці, учасник бойових дій в Афганістані, нині доцент кафедри історії та політичної теорії НГУ А.В.Поух.

Афганські події вже стали історією, але живі ще в пам`яті людей. Правду про важкі бойові операції і все пережите розповідали студентам учасники війни. Полковник запасу СБУ Г.О. Корнєв, який служив в Афганістані радником спецслужби ХАД, повідав про культуру і традиції афганського народу, його релігію. Але щоб спілкуватися з корінним населенням, Геннадій Олексійович 11 місяців старанно вивчав мову дарі і Коран. Взагалі ж служба радника – дуже специфічна і включає в себе обов’язкове спілкування з місцевою резидентурою. Про роботу розвідників багато хто любить читати детективи. Але почути розповідь з вуст реального розвідника - зовсім інша справа. Приміром, наводить на роздуми той факт, що резиденти з числа місцевих жителів так чи інакше, але обов’язково спілкувалися з моджахедами. А моджахеди прощати не вміли…

Голова міської ради ветеранів Афганістану Ю.В. Виноградов на війні був санінструктором, не раз і не два опинявся в екстремальних ситуаціях. Він розповів про почуття й емоції людини в ситуаціях бойових дій. Його побратим полковник у відставці Т.П. Поварчук в Афганістані служив начальником інженерної служби армії. Він розповів про специфіку мінної війни, технічних хитрощах противника і кмітливості радянських саперів.

В.В. Степанищева в Афганістані була операційною медичною сестрою. Те, з чим їй доводилося щодня стикатися, страшно побажати навіть ворогу. Без сліз жінка не могла розповідати, скільком покаліченим юним солдатикам їй доводилося надавати першу допомогу. Колишня медсестра повідала страшну правду: як за довгих 9 років війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить ще кілька поколінь. До цих пір у неї в душі залишився глибокий відбиток минулих подій.

Голова Дніпропетровської обласної ради ветеранів Афганістану В.М. Волошин проходив службу на посаді командира розвідувального відділення мотострілецького полку. Поділився спогадами про колосальні фізичні навантаження солдатів у складних географічних і кліматичних умовах. Він закцентував увагу на такий факт: загиблого будь-якою ціною треба було виносити з поля бою. Якщо його не поховають на рідній землі, він вважається таким, що пропав безвісти. І рідні не будуть мати жодних прав на отримання пільг. Також воїни страждали від відсутності питної води, тож реально вона була на вагу золота.  Якщо продукти, скинуті з гелікоптера, зазвичай «приземлялися» без втрат, то вода – навпаки, завжди була у дефіциті. Це пояснювалося тим, що ємкості  з водою, скинуті на землю, зазвичай розбивалися вщент.

Як завжди, упродовж засідання звучали прекрасні пісні у виконанні  викладача кафедри військової підготовки НГУ підполковника О.А. Клочка.

В обговоренні проблем, піднятих на засіданні клубу, взяли участь викладачі НГУ, колишні офіцери-інтернаціоналісти: А.О. Круковський (учасник так званої Карибської кризи 1962 р.), А.Х. Харесов і А.О.Жиров (учасники подій у Чехословаччині 1968 р.).

…Щороку в цей день схилятимуться знамена над полеглими, проходитимуть служби за загиблими в церквах, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Ветерани згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по-доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх, і навчатимуть молодь…