Свіжевська С.А

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

 

АКРЕДИТАЦІЯ НГУ 2013: РЕАЛЬНІ ВИСНОВКИ

 

Практика проведення процедури акредитації в ДВНЗ «НГУ» за останні 5 років приводить до таких висновків:

· Нормативно-правова база, що надається державними органами

(МОНмолодьспорт, Акредитаційна комісія) майже не зазнала змін, починаючи з Постанови Кабміну України від 9 серпня 2001 р. № 978 «Про затвердження Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах».

Між тим, постійні реформи у сфері освіти, приєднання України до

європейського освітнього простору, участь держави у масштабних наукових та бізнес-проектах вже давно вимагають іншого підходу до ліцензування та акредитації освітніх установ, як до основних механізмів розвитку, поліпшення і контролю якості надання освітніх послуг саме тим майбутнім фахівцям, на яких розраховуються і бізнес-проекти і наукові дослідження.

Про повільність реформування у освіті говорять давно і науковці, і державні чини. З тих пір, як у 2005 році Україна приєдналась до Болонського процесу, система освіти перманентно перебуває у стані реформування. 

Основною проблемою гальмування всіх реформ у галузі вищої освіти, на думку багатьох фахівців, є те, що університети залишаються низовими елементами жорстко регламентованої, ієрархічної та централізованої системи, в якій відповідальність за кінцевий освітній результат розсіяна між багатьма державними інституціями (внаслідок чого відповідальності за якість освіти ніхто не несе – за винятком випадків, коли потрібно знайти “стрілочника”), а влада – як центральна, так і місцева – і далі має всі можливості втручатись у внутрішньо університетське життя і з цінними порадами, і з адміністративними примхами).

· Незважаючи на очевидний зв'язок ліцензування, акредитації та

рейтингування (судячи по критеріям оцінювання) не створено єдиної системи оцінювання надання освітніх послуг ні на рівні університету, ні на рівні державному. Якщо зробити порівняння показників, що застосовуються при ліцензуванні, акредитації, та ранжуванні викладачів (внутрішнє рейтингування), або вузів країни (зовнішнє рейтингування), то більшість з них співпадають, повторюються, але всі ці процедури існують окремо, і щоразу ці показники приходиться кафедрам визначати окремо, що дублює і затримує у часі роботу відповідальних за надання даних відомостей.

· Що стосується самих акредитаційних показників, які розглядаються Департаментом наукової діяльності та ліцензування, то вони не повною мірою відображають дійсні здобутки викладачів та університету в цілому. Зокрема, зовсім не аналізуються, або тільки поверхнево, такі аспекти діяльності університетів, як наприклад:

1. Можливість надання другої освіти (виконання європейської програми

«Освіта протягом життя») у межах університету та у межах міжнародних угод

2. Можливість навчання іноземних студентів + соціальна інфраструктура

3. Наявність міжнародних сертифікатів (міжнародна акредитація)

4. Мобільність студентів та академічного штату університету

5. Динаміка попиту на випускників з боку постійних роботодавців (шахти, заводи, комбінати)

6. Наявність специфічних категорій спеціальностей у ВНЗ, що покликані забезпечувати профільні підприємства висококваліфікованими фахівцями – економістами, юристами, технічними перекладачами

7. Кількість магістратур

8. Участь ПВС у різнорівневих робочих групах, НМК, експертних групах, держкомісіях, тощо

9. Наявність і кількість спеціалізованих вчених рад

10. Наявність курсів удосконалення професійної майстерності для власного кадрового складу та для працівників інших ВНЗ

11. Зв'язок з відокремленими структурними підрозділами – сумісні проекти, інтегрованість навчальних програм

12. Розробка галузевих стандартів

13. Удосконалення організаційно-методичної роботи, інновації

14. Рівень доступності навчально-методичних матеріалів для студентів

15. Участь студентів у науково-дослідницькій роботі кафедр

16. Динаміка отримання грифів МОН і видання навчальної літератури

17. Динаміка рейтингових показників

18. Зв’язки з громадськістю, громадська діяльність, реклама, виступи у СМІ

19. Інноваційні проекти університету, довгострокові програми

20. Спортивні досягнення

21. Художня самодіяльність студентів та викладачів

22. Благодійність

23. Утримання баз відпочинку, літніх дитячих та сімейних таборів

24. Утримання пунктів оздоровлення студентів та викладачів

25. Динаміка удосконалення матеріальної бази (по рокам у міжакредитаційний період)

26. Виконання вимог щодо статусу ДОСЛІДНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

27. Прозорість проведення акредитаційно-ліцензійних процедур –

розміщення інформації у СМІ, на сайті і на корпоративному порталі ВНЗ

· Додаткові вимоги, які стосуються національних ВНЗ щодо отримання грифів на посібники та підручники, а також діяльності докторантури та аспірантури на кафедрах університету, взагалі не пропонують механізму підрахунку таких критеріїв. А, між тим, зорієнтуватися можна лише завдяки рейтинговим показникам ВНЗ в рамках рейтингу МОНмолодьспорт України, або кожного разу давати завдання структурним підрозділам університету підраховувати їх по новій.

· Автономія університету є формальною, не дає конкретних результатів. Наприклад, це стосується розробки та затвердження освітніх програм.

З позиції статусу університету – національного, дослідницького – не зроблено реальних кроків щодо удосконалення освітніх стандартів. На випускових кафедрах чекають затверджених Міністерством освіти програм., а не намагаються розробляти самі. На деяких спеціальностях стан освітніх стандартів не витримує ніякої критики. Тільки під час акредитації переробляються варіативні частини. На напрямі «Гірництво» є затверджений стандарт тільки для освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», зовсім відсутні затверджені МОН стандарти на інші рівні. На більшості кафедр, які приймають участь в акредитації цього року, в панічних пошуках були знайдені галузеві стандарти 10-річної давності. Про який прогрес ми говоримо?

· Дивним чином контролюється готовність кадрового складу до акредитації. Незважаючи на те, що існують нормативні стандарти (розташовані на сайті і на корпоративному порталі університету) на кафедрах зовсім не приділяється увага підвищенню кваліфікації викладачів. Лише, коли прийшлось надавати самоаналіз до акредитації, відповідальним за кадрові розділи довелось щось вигадувати з цього приводу. Формування кадрового складу для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня на деяких кафедрах – це обман громадськості, бо за реальним розкладом магістрам викладають аспіранти та асистенти, а у звітах – доктори наук з перевантаженою кількістю годин!

· Що стосується самозвітів кафедр, то ні проведення семінарів з акредитації, ні робочі засідання сумісно з відділом акредитації не можуть змусити відповідальних за справи вивчати нормативні матеріали. Інколи лише один викладач готує всю справу, і через великий обсяг ця людина не в змозі приділити належну увагу кожному розділу.

· Власне кажучи, тільки завдяки іміджу університету, який склався за останні 30 років, та імені ректора вдається з великими зусиллями проходити ліцензійні та акредитаційні процедури, судячи по досвіду 5-ти останніх років.

Шляхи подолання проблем:

1. Потрібно побудувати сталу систему аналізу управлінської діяльності на кафедрі, аналізу освітнього середовища для даного освітньо-кваліфікаційного рівня та аналізу освітніх програм для даної спеціальності. Актуальним є використання матричної структури управління не тільки в навчальній діяльності, а і в процесі акредитації

2. Надати пропозиції до державних органів, що керують процессами ліцензування, акредитації та контролюють стан надання якісної освіти у вузах України щодо перегляду акредитаційних показників та спрощення процедури акредитації через використання затвердженої електронної он-лайн документації, або навіть впровадження спеціальних комп’ютерних програм, аналоги яких існують у Росії, Казахстані, у країнах Європи і США.

3. Спираючись на досвід європейських країн та на власні національні традиції створити умови для швидкого, збалансованого та системного переходу від акредитації спеціальностей до оцінки та акредитації освітніх програм.

Визнати, що необхідною і достатньою умовою акредитації освітніх програм є виконання державних акредитаційних вимог і незалежна оцінка групи експертів, у складі якої мають бути роботодавці, студенти і незацікавлені науковці. Тобто, має бути створена система суспільно-державної оцінки якості надання освітніх послуг згідно замовлених освітніх програм.

Для цього передбачити поетапне здійснення:

Перший етап – підготовчий:

розробка та затвердження концепції;

розрахунок поточних та капітальних видатків, розрахунок кадрових переміщень;

розробка проектів та прийняття необхідних нормативно-правових актів;

утворення незалежного Центру оцінювання якості освіти;

розробка моделі та алгоритму діяльності Центру

Другий етап – формування соціально-політичної бази:

просвітницька, інформаційна кампанія;

укладання угоди між університетом та державними органами про визнання результатів діяльності Центру;

Третій етап – формування експертних груп на добровільній основі відповідно до умов, визначених концепцією на основі чинного законодавства, упорядкування поділу функцій:

Четвертий етап – планування та здійснення міжнародної акредитації освітніх програм, підготовка документації та звернення до Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти (European Network for Quality Assurance in Higher Education, ENQA) для визнання результатів діяльності.