"На шляху до незалежної акредитації"

Світлана Свіжевська

Начальник відділу ліцензування та акредитації

Державний ВНЗ «Національний гірничий університет»

Дніпропетровськ

Qui non proficit, deficit

(лат. «Хто не йде вперед, той відстає»)

 

З тих пір, як у 2005 році Україна приєдналась до Болонського процесу, система освіти перманентно перебуває у стані реформування. 

Основною проблемою гальмування всіх реформ у галузі вищої освіти, на думку багатьох фахівців, є те, що університети залишаються низовими елементами жорстко регламентованої, ієрархічної та централізованої… системи, в якій відповідальність за кінцевий освітній результат розсіяна між багатьма державними інституціями (внаслідок чого відповідальності за якість освіти ніхто не несе – за винятком випадків, коли потрібно знайти “стрілочника”), а влада – як центральна, так і місцева – і далі має всі можливості втручатись у внутрішньо університетське життя і з цінними порадами, і з адміністративними примхами).

Необхідно змінити державне управління у галузі вищої освіти на державно-громадське, що передбачає передачу частини повноважень профільного міністерства до громадських самоврядних утворень. На першому етапі мова може йти про формування Державної акредитаційної комісії на паритетній трьохсторонній основі – з представників держави, вищих навчальних закладів України та роботодавців.

Відгуком на цю сентенцію виявився Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту № 1258 від 20. 12. 2010 р. «Щодо Плану реалізації завдань, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 1728«Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015 року», який у п. 8 Плану оголошує: «Департаменту наукової діяльності та ліцензування вищих навчальних закладів та Департаменту вищої освіти - удосконалити механізм ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів з урахуванням особливостей підготовки фахівців з вищою освітою, а також вжити заходів до утворення незалежних акредитаційних агенцій та агенцій з визнання документів про освіту, передбачаючи їх фінансування на госпрозрахунковій основі. Підготувати пропозиції щодо утворення незалежних акредитаційних агенцій та агенцій з визнання документів про освіту, передбачаючи їх фінансування на госпрозрахунковій основі».

Принципові відмінності цілей суспільно-професійної акредитації (визначення значних досягнень освітньої установи) від цілей державної акредитації (визначення відповідності мінімальним вимогам державних освітніх стандартів) вимагають особливого підходу до формування критеріїв і вимог, що пред'являються при проведенні суспільно-професійної акредитаційної експертизи.

Перше. Переважаюча значущість зовнішньої оцінки рівня функціонування освітньої установи, змісту освітньо-професійних  програм і рівня підготовки випускників.

Це вимагає розробки таких особливих критеріїв, за якими на основі певною мірою формалізованої інформації, одержаної від споживачів фахівців, можливо було б провести об'єктивний порівняльний аналіз рівня експонованих установою освітніх послуг, якості підготовки випускників, їх творчого і професійного потенціалу.

Друге. Безумовно, що основні напрямки діяльності освітнього закладу, аналізовані як при проведенні державної акредитації, так і незалежною акредитацією, в основному збігаються. Однак, у зв'язку з націленістю суспільно-професійної акредитації на виявлення пріоритетних особливостей в підготовці кадрів за конкретними напрямами (спеціальностями), специфіка роботи експертів і висунутих вимог (критеріїв) до змісту освітніх програм, їх кадрового, науково-методичного та ресурсного забезпечення, рівнем підготовки випускників повинна бути конкретно підпорядкована саме цій задачі, що вимагає не лише високої кваліфікації розробників програм акредитаційної експертизи та експертів, а й їх спеціального навчання та сертифікації.

Третє. Громадсько-професійна незалежна акредитація спеціальностей проводиться тільки у ВНЗ, що мають статус державної акредитації.

Четверте. Громадсько-професійна незалежна акредитація спеціальності може проводитися за умови, що за цією спеціальністю відбулося не менше п'яти випусків фахівців.

П'яте. Громадсько-професійна незалежна акредитація має на увазі наявність у ВНЗ за акредитованою спеціальністю дієву і добре документовану систему управління якістю.

Шосте. При проведенні суспільно-професійної акредитації, на відміну від роботи ДАК, розрізняють два види критеріальних показників:

1) метричні показники:

Громадсько-професійна акредитація освітніх програм передбачає, що за спеціальністю, яка підлягає акредитації, всі критеріальні показники перевищують встановлені ДАК. Необхідною умовою допуску до незалежної громадсько-професійної акредитації є перевищення критеріальних (метричних показників), що визначаються значенням, встановленим ДАК, плюс дисперсія. (При державній акредитації недоліки діяльності ВНЗ по спеціальності, що підлягає акредитації, можуть компенсуватися високими досягненнями в інших сферах діяльності ВНЗ).

2) експертна якісна оцінка, яка враховує участь роботодавців у підготовці випускників за спеціальністю, що підлягає акредитації:

• наявність професіограми або моделі фахівця, розробленої за участю роботодавців;
• наявність опікунської ради ВНЗ з прикладами його діяльності по спеціальності, що підлягає акредитації;
• участь роботодавців у постановці завдань і тем курсових науково-дослідних робіт та випускних робіт студентів;
•  конкурс на кращу студентську НДР, оголошений за участю і підтримкою роботодавців;
• участь роботодавців у практичній підготовці студентів (ознайомча, виробнича, переддипломна, виконання випускної роботи в організації роботодавця);
• участь роботодавців у модернізації та вдосконаленні матеріально-технічної бази кафедри та факультету, де проводиться акредитація;
• участь студентів у вирішенні проблем і практичних завдань, поставлених роботодавцями, у тому числі в команді складеної з представників різних спеціальностей;
• кількість студентів, які навчаються за індивідуальними планами, погодженими з роботодавцями;
• частка випускників, що працевлаштувалися за договорами (заявками) організацій і підприємств (наявність договорів з підприємствами та фірмами);
• цільова контрактна підготовка (частка випускників, підготовлених за договорами з підприємствами та організаціями);
• наявність структурного підрозділу ВНЗ, що займається вивченням працевлаштування, кар'єри та безперервного професійного вдосконалення випускників ВНЗ (план роботи та звіт за останні 5 років);
• наявність бази даних про випускників, їх виробничої, наукової діяльності та кар'єрному зростанні;
• наявність бази даних реальних і потенційних інвесторів і роботодавців;
• частка робіт, що виконуються за узгодженням або завдання роботодавців (докласти оформлення); курсові науково-дослідні роботи студентів;
• наявність та результати анкетування роботодавців про імідж вузу та якість освіти (докласти затверджений на Раді ВНЗ протокол);
• проведення ВНЗ презентації освітніх програм, проведення та участь у ярмарках вакансій робочих місць;
• частка випускників, зареєстрованих на біржі праці;
• наявність рекламацій з місць роботи випускників даної кафедри;
• порівняння заробітної плати випускників зі спеціальністю, що підлягає акредитації, із середньою заробітною платою по регіону.

Сьоме. Експерти незалежної громадсько-професійної акредитації повинні звертати особливу увагу на динамічний характер показників акредитуються освітньої програми (не крапка, а траєкторія, тобто «Що було під час попередньої акредитації (або 5 років тому)?» - «Що мається на справжній момент ? »-« Що буде через 5 років? ».

Процедури суспільно-професійної акредитації повинні бути уніфіковані в цілому по всіх напрямах, звичайно з урахуванням специфіки кожного напрямку, і орієнтовані на ринок праці та працевлаштування випускників вузів, повинні коригувати професійну підготовку, але одночасно повинні ґрунтуватися на фундаментальності та універсальності освіти, розвитку особистості та формування громадської відповідальності. Вища освіта повинна бути орієнтована на розвиток, і, тому повинна випереджати систему вимог ринку праці і бути на сучасному рівні розвитку науки.

Суспільно-професійні процедури та механізми оцінки якості освіти ґрунтуються на значно більш високих вимогах до освітнього середовища і будуть відрізнятися за набором і значенням від норм державних стандартів вищої освіти. Такий підхід буде стимулювати підвищення норм цих стандартів та експертних оцінок ДАК, і цим сприяти безперервному підвищенню вимог до якості підготовки фахівців у відповідності загальним технічним і науковим прогресом.

Слід звернутись також до досвіду вищих закладів освіти Європи, США та Росії, де саме незалежні акредитаційні комісії та асоціації, залишаючи за кожним університетом та коледжем виключне право визначати оптимальну стратегію і способи проведення акредитації, розробляють і удосконалюють стандарт процедури акредитації і проводять оцінку у наступних сферах:1) якість академічних та інших навчальних програм; 2) інституціональна (загальноуніверситетська) ефективність; 3) звітність і громадська ясність процесів і процедур.

Наступний важливий аспект - це оцінка ефективності університету як організації. І чим більше в процесі оцінки є доказів відповідності організаційних результатів поставленим цілям, тим більше очевидна інституціональна ефективність, тим більш імовірно отримання або підтвердження акредитації університетом..

Академічні досягнення студентів - це критичний компонент для визначення того, університет досяг, чи ні, своїх освітніх та інших цілей. Це забезпечує основу для сумарної оцінки ефективності університету, на базі якої судять про рівень вузу. А судження ці можуть варіюватися від громадського схвалення до реального збільшення або зменшення ресурсів, особливо для державних вузів.

Особливе значення в університетах США надається залученню викладачів до процесу оцінки. Ініціатором оцінки може бути ректор, проректор, декан, але викладачі повинні бути в центрі оцінки університетських результатів. Комітет з вищої школи Асоціації університетів регіону Середніх Штатів (США) пропонує вузам наступні основоположні принципи оцінки:

1) Оцінювання повинно бути багаторівневим, а головним компонентом його повинні стати освіта і розвиток студентів. 2) Програми з оцінки повинні включати дослідження та аналіз результатів оцінки. Результати оцінки повинні бути інтерпретовані, проаналізовані та збережені. 3) Програми з оцінки повинні бути реалістичні. Цілі університету повинні відповідати його ресурсам. 4) В оцінці повинні максимально використовуватися існуючі дані досліджень. 5) Результати оцінювання мають принести доходи, що виправдовують витрати вузу на нього.

З огляду на вищевикладене Національний гірничий університет, неодноразово звертаючись із своїми пропозиціями до Міносвіти, пропонує Концепцію  щодо реорганізації системи ліцензування та акредитації навчальних закладів, мова про яку буде продовжуватись у наступних статтях автора.